Саннікова Л. П.
С-18 Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури. - Київ: Видавництво "Аратта", 2005. - 776 с., 236 іл., 29 схем.
ISBN 966-7192-58-Х
ББК 71.0 (4УКР)

 

Космоархеологічна концепція М. Чмихова


Космоархеологічна концепція українського вченого М. Чмихова (1953-1994) поєднує прояви універсальних закономірностей існування Космосу, природи й суспільства, відомий як "універсальний закон" або "закон універсального коловороту".
Ученим проаналізовані найхарактерніші риси, закономірності зародження й розвитку культури в різні епохи, розглянуті моделі її еволюційного та циклічного розвитку. Після багаторічних наукових спостережень ним була запропонована оригі-нальна періодизація історії культури, зокрема, давніх культур України, Близького Сходу, Європи, Докуломбової Америки. І
Кризовий стан сьогоднішньої людності, екології Землі, проблематичність нашо-го подальшого існування відчуваємо ми всі. Це стосується не тільки України, пост-комуністичних країн, а й цілком заможних країн. Учені пов'язують катастрофічність буття не лише матеріальними показниками, а й психологічним станом людських об'єднань, так і з безліччю інших параметрів, які безпосередньо обумовлені основ-ними закономірностями й циклами еволюції планети й людства, а також циклічністю Зодіакального кола (Плешанов 2001). Дослідженню факторів соціально-психологічних, цінністно-орієнтаційних, індивідуально-психологічніх присвячені роботи І. Лебона, В. Вундта, Дм. Чижевського, В. Вернадського.
Однак, водночас не варто ігнорувати високу ймовірність впливу майже не досліджених космічних сил. Наука має безліч досліджень, що доводять циклічність зміни станів природнокліматичних показників на Землі, у Сонячній системі, Галактиці (Іванов 2001; Кулинкович 2003; Плешанов 2000; 2001; 2002; Яницький 2002). Тому започатковані М. Чмиховим систематичні пошуки зоряно-зодіакальної символіки на посуді давніх культур, як і спроби тлумачення окремих зображень на них на ґрунті міфологічних сюжетів, теоретично є цілком обґрунтованими. Ним уперше була здійснена спроба реконструювати уявлення давніх мешканців Передньо - Азійсько-Східносередземноморсько-Причорноморського макрорегіону щодо подій минулого. М. Чмихов аналізував значний масив інформації, збережений у пам'яті народів цих регіонів як згадки про потопи, землетруси, інші катаклізми природи, а також і археологічний матеріал культур, що змінювали одна одну протягом тисяч років.
Тому у творчості М.Чмихова ми знаходимо вражаючу за масштабом задуму програму цілісного осмислення стародавньої історії людства на ґрунті численних матеріалів археології, етнографії, мистецтва тощо. Мета пошуку вченого - прагнення розв'язати вічні світоглядно-філософські питання про Всесвіт та місце у ньому людини, смерть та безсмертя, циклічність та неповторність подій Космосу, природи та людства, єднання людини з божественним.
Ці питання стояли споконвіку так само, як і інші, й у їхньому розв'язанні ми сьогодні ненабагато випередили наших предків. Сучасне людство лише починає
усвідомлювати, який величезний шар досвіду попередніх поколінь воно ігнорувало упродовж панування класичної раціоналістично-екпериментальної парадигми Нового часу. Людство почало втрачати відчуття єдності людини з Космосом, таке прита-манне нй лише первісності, а й давнім і традиційним цивілізаціям.
З цього погляду важливою заслугою М. Чмихова було його наполегливе прагнення прорвати завісу часу й уявити духовний світ людей тих далеких від нас тисячоліть. М. Чмихова серед інших науковців відрізняла наполегливість у спробі відтворити за даними археології, порівняльно-історичної міфології, гідрографії, астрономії тощо цикли катастроф за умов первісності й пов'язати ці цикли зі стадіями розвитку. Його відрізняла й уява, вірніше, власне уява, яка надала йому можливості змінити ракурс погляду на предмет дослідження, тобто - світогляд давніх людей, сталося це за умови включення в пошук усієї сукупності духовних властивостей людини. Не лише її знання та розуму, а й уяви, мрійності до нашого майбутнього і наших нащадків, любові до рідної землі та її минулого, глибокої поваги до предків і їхнього досвіду, врешті-решт відповідальності перед пращурами, сучасниками й нащадками, Буттям (Всесвітом, Богом). Головна ідея органічної єдності життя Космосу, планети Земля та людства, органічного, глибинного зв'язку між людством і Всесвітом, розуміння людства як невід'ємного, провідного компоненту космічної еволюції виявились для дослідника.

Історичний шлях людства характеризується періодами піднесень і важких ви-пробувань, катастроф і творення на руїнах попереднього життя нових, вищих соціокультурних форм. Г це відтворення відбувається на ґрунті певних інваріантних цінностей та ідей - образів як базових архетипів - символів. Саме такий підхід ви-явився найсучаснішим серед усіх наукових течій, і отже науковий погляд М.Чмихова глибоко укорінений в інтелектуально-духовній історії людства, у тому числі й вітчизняній - Г. Сковорода, Д. Кавунник, Ю. Вассиян, Дм. Чижевський, І. Мірчук, В. Вернадський та інші, і знаходив численні паралелі у філософських та інших на-укових концепціях останніх десятиліть. М.Чмихов, беручись за складні наукові про-блеми, виходив саме не як учений-емпірик, якого цікавить пошук та систематизація матеріалу, а як справжній мислитель, що інтерпретує факти з позицій цілісного розуміння широкого кола світоглядних проблем.
На жаль, не судилося М. Чмихову завершити розробку власної космо-історико-археологічної, історіософської за своїм духом концепції. Однак, усі його наукові до-робки безпосередньо стосуються найглибших підвалин життя людини й Всесвіту.
На думку вченого, "існування людства й такого продукту його діяльності, як культура, можна умовно поділити на дві основні частини - давню й сучасну і що важливим проявом культури й формою суспільної свідомості е релігія" (Чмихов 1994:7-9). Процес культурогенезу можна представити у двох основних проявах: як зародження й послідовний розвиток людської культури та зміну одних культур іншими, культур одних народів культурами інших народів. На наш погляд, суттю культури є прагнення до збереження гармонії людини з природою, своїм першопо-чатком. Цілком виправдані запропоновані М. Чмиховим три основні хронологічні частини в розвитку культури:
1)час плейстоцену (час палеоліту);
2) час переходу плейстоцену до утвердження голоцену (час епохи мезоліту);
3)час голоцену (час епохи протонеоліту - сучасної епохи).
Учений вважав, що загалом у післяльодовиковий період населення передових ра-йонів світу прожило шість культурно-історичних епох: мезоліту, протонеоліту, неоліту (останньою третиною цієї епохи був мідний вік), бронзи, раннього заліза та су-часну епоху (остання, очевидно, закінчиться на початку XXI ст.). Усі ці епохи висту-пали водночас і як соціально-економічні, етнічні та природно-кліматичні формації.
Кожна з трьох основних частин у розвитку культури була й особливою стадією розвитку уявлень про Світ:
- повністю докосмічна стадія окремих уявлень про існування людства та природи;
- перехід до формування понять про закономірності існування Всесвіту;
- космічна стадія мислення - час усвідомлення Всесвіту як організованої
моделі, складовою якої е людство.
Чмихов довів, що епоха триває близько 532 років, етап - 266, піветап - 133 роки. Епоха як особливий проміжок часу починається спочатку лише в найрозвинутіших районах світу. Такими були основна частина Близького Сходу та Причорномор'я від Дону до Дунаю й Надпоріжжя. Через особливості розташування нашої планети в космічному просторі тільки у згаданих регіонах соціальна-економічні й природнокліматичні епохи на початку голоцену були синхронними. Зокрема, на землях сучасної України все давнє населення 'стало неолітичним лише з третього періоду епохи неоліту, коли зникла пережитково-мезолітична культура її північно-
східних районів. З кінця XVIII ст. до н. е. епохальній розвиток давнього населення України назавжди стає єдиним.
Величезного значення в розвитку культури надають виходові того чи іншого суспільства на рівень цивілізації, під яким звичайно, розуміють рівень держави. За-снування цивілізації традиційно відносять до епохи бронзи. Але, на погляд ученого, перші держави виникли ще в епоху протонеоліту, зауважуючи, що епохи прото-неоліту й неоліту були часом нетривких державних утворень, усталена державність утвердилась з епохи бронзи, отже, із цієї епохи й розпочалася нова ера розвитку дер-жавності. Цієї гіпотези дотримувались видатний археолог В. Даниленко - учитель М. Чмихова. Він виокремлював цю проблему як питання пошуку, дослідження аре-алу прабатьківщини індоєвропейської спільноти.
М. Чмихов наголосив, що культура - це лише ті прояви, які ми змогли усвідо-мити чи зрозуміти. При цьому значна частина реально існуючого, але не відбитого у наших чуттях стає для нас недосяжною, а оскільки з часом змінюється не тільки культура та її прояви (вірування, уявлення тощо), а й психологія людства та його можливості розуміти прояви культури, то в дослідженні культури важливим стає точка зору не лише сучасних дослідників (й точка зору дослідників минулого), а й людей таких часів, котрі вважаються "донауковими", - часів, що їх називають міфологічними, або міфічними. Іноді досить продуктивним є поєднання даних ста-родавніх міфів та сучасної науки. Тому ми намагаємося всіляко проводи порівнян-ня й поєднання знань давніх духовних систем і наукових концепцій сучасності.
Учений вважав, що важливим проявом культури й формою суспільної свідо-мості є релігія. Розмежування науки й релігії розпочалося, мабуть, тоді коли виник-ли уявлення про земне й потойбічне життя, що відповідало наявності уявлень про
дві частини всесвіту - земну й позаземну (тобто розвинутій розчленованій космічній моделі). Такі елементи поділу на науку й релігію для автохтонного насе-лення України визначалися, очевидно, у протонеоліті. На думку М. Чмихова, саме в часи Трипільської археологічної культури людство настільки опанувало значення законів природи, що основою господарства стали, вже відтворюючі, а не привлас-нюючі галузі. Мабуть, тоді ж була усвідомлена наявність енергетичних оболо-нок у людини та їхня різниця в різних людей. В епоху бронзи значення природних і соціальних сил зрівнялись, а вже після цього, тобто з епохи раннього заліза, соціальні сили почали домінувати над природними. Тобто логічно-аналітичне мислен-ня стає домінуючим над образно-інтуїтивним, людина відривається від природи - "класики" і прагне стати "володарем" Всесвіту. Саме в епоху бронзи наука й релігія зосереджені були в одних і тих же руках, а це були мудреці, священнослужителі, статус яких було оформлено з часом у касту брахманів (Дог/сон 2000). Наука, релігія, як складові культури не протиставлялись одна одній. Аналіз давніх джерел у вигляді міфології, фольклору, творення курганів, форм й орнаментації посуду, ат-рибутики народної традиції (символів рушників, жіночого вбрання, писанок, різьблення, і т. п.), їх співставлення у поєднанні з даними лінгвістики, етнології, психології, релігійно-філософських систем разом з окремими природничими, дає нам усі підстави стверджувати: давня культура автохтонного населення України своїми коренями сягає раннього палеоліту (XXX тис. до. н. е.) і розвивалася перед усім еволюційно, не уриваючи етногенезу, зберігалися або переважали місцеві традиції.
Будь-який варіант поділу культури на стародавню й сучасну показує величезне значення саме давньої. Учений визначає, "що в рисах давньої культури відбите її значення у трьох аспектах:
1) у загальних рисах культури як явища і в рисах, що виникли в давнину, але залишилися так само важливими й для сучасності;
2) в рисах давньої культури, котрі зникли при переході до сучасності, але
стали її основою
3) в рисах давнини які відроджуються в культурі сьогодення бо стають знов необхідними тільки особливо високому рівні розвитку суспільства" (Чмихов 1994:11).
Учений багато в чому випередив західних дослідників, узявши до аналізу різні фактори і дані археології значних груп старожитностей (селища, кургани, могиль-ники, шахти, тощо), типи знарядь, поховальних споруд, ритуалів, форми орнамен-тації посуду, чим випередив час. Його концепції, співзвучні з концепціями відомих вітчизняних й західних науковців.
Виявлення універсального "закону" й зодіаку розкриває становлення розви-неної системи світогляду давніх індоєвропейців й семітів, який стався у прото-неоліті, коли починала формуватися не тільки сучасна структура суспільства, але й розвинуте виробництво, сучасний клімат і сучасна картина неба. Чмихов доводить, що саме у пізньому палеоліті-мезоліті у народів неолітичної стадії існували астрономічні знання, що підтверджується численими етнографічними матеріалами. Ос-новні уявлення про життя природи й суспільства були пов'язані з тотемічними сим-волами у вигляді чуринг. Сучасні антропологи досліджували сутність чуринг за матеріалами австралійських аборигенів (Мосс 2000; Леві-Строе 2000), однак пережитки цих уявлень простежуються і у індоєвропейців, в тому числі - і у слов'ян.
На думку М. Чмихова, найбільш цікавими й цінними у науковому плані, вияв-ляються овальні чуринги з рисами риби, яйця й людини Кам'яної Могили. З про-тонеоліту уявлення про виникнення людей із частин тотема змінилися уявленнями про народження людей самими людьми, а тварин - самими тваринами. Діти міфічних перволюдей, в тому числі й виліплених з глини (землі), вважалися народ-женими самими первопредками.
Дослідник доводить, що рівню життя протонеоліту-неоліту відповідають і кос-могонічні міфи. На його погляд, тільки з протонеоліту в мистецтві з'явилися виразні найдавніші астрально-космічні символи, їхнє розповсюдження відобразило перехід від розрізнених уявлень про життя Всесвіту до його організованої моделі. Інакше кажучи, найважливішим проявом етнічно специфічних систем світогляду стали усвідомлення своєї особливої людської сутності, своєї історії й створення моделі ор-ганізованого КОСМОСу.
У суспільстві з розвинутою системою світогляду уявлення про життя суспільства, природи й окремої людини об'єднані в понятті про універсальний "закон" життя Всесвіту. "Закон" найбільш ґрунтовно досліджений на прикладі індійського "ріти". В поняттях кола "ріти" або архетипу вічного повернення, на думку М. Еліаде, особливо важливими виявляються категорії, які визначають: порядок, закон; тери-торію дії закону; час (визначення у дії закону); суспільство людей, які виконують цей закон (Еліаде 1998).
Хранителями або персоніфікаціями закону стають божества. У греків найбільш виразно це проявляється в образах Зевса, Деметри, Персефони; у індійців - сонячні місяці Адіт'ї як сини богині Адіті; у слов'ян - спочатку Род, потім Дій, Див, Ладо. Ядром "ріти" був рух сонця в колі зодіаку. "Ріта" став основою космічної моделі, в тому числі й зодіакальної. А найвищим святом й початком дії ріти було свято початку року й першого сузір'я зодіаку - весняне рівнодення.
Уперше М. Чмиховим доводиться, що зодіак - перша штучна геоцентрична мо-дель, що виникла в протонеоліті. Якісний стрибок у її розвитку відбувся в умовах відтворюючого господарства, яке перемагало на даній території.
Описи зодіаку, як правило у символічній формі, відомі в "Рігведі", "Махабха-раті", гомерівських "Іліаді" та "Одісеї", "Щит Геракла" Гесіода, "Законах" й "Післяза-конні" Платона, "Метаморфозах" Овідія, "Пісні про Діоніса" Нонна Панатолійсько-го. Сьогодні відомі аналітичні дослідження круглого Дендерського Зодіаку - одного з пам'ятників культури Давнього Єгипту (Павлова 2001), а також дослідження міфів Месопотамії, Китаю.
У слов'ян, на думку Чмихова, давність багатьох термінів підтверджується їхнім зв'язком із культом сузір'я Тельця в епоху його головування над зодіаком. Давній календар слов'ян починався з весняного рівнодення, відомий сьогодні як Великдень. Символом цього свята є Вселенське Яйце - писанки із символами Всесвіту, зібрані у великодню ніч докупи й освячені. Крім того, давність слов'янської традиції засвідчується традицією насипання купки землі, в яку засівається зерно. Проростан-ня зерна маніфестує народження з Хаосу порядку, тобто "закону", на ім'я "ладо",
"ріта", "рік".
М. Чмихов довів, що найбільш очевидними є корені зодіаку на чолі з Тельцем й простежуються саме у індоєвропейців - найдавніших пастухів великої рогатої ху-доби, що перейшли до хліборобства та розведення малої рогатої худоби. Еволюція тваринництва у індоєвропейців відображена також у послідовності головування сузір'їв - спочатку Тельця, а потім Овна.
Ніяке інше населення у такій мірі не пов'язане з загальноприйнятим зодіаком, а ритуал виявляється одним із найбільш виразних етнічних ознак. Тому творцями й найдавнішими носіями загальноприйнятого зодіаку Чмихов вважав індоєвропейців, довівши своє твердження вивченням зображень як археологічного матеріалу, так і зо-бражень з гротів Кам'яної Могили й Лепенського Віру. Зображення символів зодіаку або астрономічних символів сузір'їв, які очолювали зодіак, він досліджує, починаю-чи від сузір'я Близнюків, для якого характерною була близнюкова негативно-пози-тивна композиція. Вона представлена на ранніх посудинах буго-дніпровської культу-ри. Але величезна кількість зображень припадає на епоху головування в зодіаку Тельця. Найдавніші з них відомі на чурингах й прикрасах протонеоліту Кам'яної Мо-гили й Лепенського Віру. З епохи неоліту Зодіак Тельця концентрується навколо Чорного моря. Воно зникає тільки з 1800/1750-1200 років до н. е., тобто - у пізньо-му бронзовому віці, коли на зміну приходять зображення зодіаку з Овном. Тому можна вважати, що з протонеоліту зодіак змінив чурингу.
Особливу увагу М. Чмихов приділив лінії розвитку культур Циркумпонтійського ареалу, який починав досліджувати ще його вчитель й наставник, видатний український археолог В. Даниленко, погляди якого він розділяв й розвинув далі. Вра-
ховуючи, що індоєвропейці пройшли у своєму розвитку протонеоліт й ранній неоліт, найбільш ранніми очевидними центрами індоєвропейців В. Даниленко й М. Чмихов вважали райони з найдавнішими символами загальноприйнятого зодіаку:
- в протонеоліті - Північне Причорномор'я (із кукрекської культури Кам'яної Могили;
- Подунав'я (з Лепенського Віру);
- в неоліті - Північне Причорномор'я (з буго-дністровської, приазовської,
сурсько-дніпровської культур);
- Подунав'я (з культури Старчево-Криш-Кераш);
- Мала Азія (з Чатал-Гююка).
М. Чмихов підтримував точку зору свого вчителя, який уважав, що найбільш імовірними індоєвропейцями Півдня Східної Європи в неоліті було населення бу-го-дністровської, приазовської, кримської (?), лінійно-стрічкової кераміки, ранньо-полгарської, сурсько-дніпровської, трипільської й лендельської (у мідному й ранньо-му бронзовому віках), катакомбної й баденської (в середньому віці) культур (Да-ниленко 1965). Символи Тельця, що зустрічаються іноді в інших пам'ятках України, ймовірно, відображають індоєвропеїзацію сусідів, яка завершилась тоді, коли Телець уже поступився головуванням Овну. Рушійними племенами розповсюдження світо-гляду індоєвропейців у середньому віці на Півдні Східної Європи були племена ка-такомбної культури. Індоєвропеїзація основної частини України, на думку Чмихова, відбулася до пізньобронзового віку при розповсюдженні культури багатовалікової кераміки, а завершилася до скіфського часу. У такому випадку предками слов'ян найбільш імовірно вважати перш за все населення культур кукрекської й гребінківської (протонеоліт), буго-дністровської (неоліт), трипільської (мідний вік), трипільської (ранній бронзовий вік), катакомбної й частини пізньоямної (середній бронзовий вік), комарівської, тшинецької, сабатинівської, багатовалікової (пізній бронзовий вік), білогрудівської, чорноліської (ранній залізний вік), скіфської Пра-вобережжя (середній ранньозалізний вік), точніше лісостепної частини Правобереж-жя цих культур. Це у значній мірі відрізняється від прийнятої схеми етногенезу слов'ян.
Поправу, М. Чмихову належить першість у написанні унікального дослідження, в якому розглянуті космогонічні уявлення населення значної території навколо Чор-ного моря з використанням величезного масиву археологічних, міфологічних, астро-номічних, лінгвістичних, етнографічних даних. Праці інших дослідників, які були опубліковані після смерті вченого, підтверджують визначальну лінію його досліджень стосовно особливостей розвитку територій сучасної України. Відкриття й розшифрування російським дослідником А. Кифішиним частини написів із вели-чезного архіву Кам'яної Могили заглибили писемну історію цих земель до XII тис. до н. е., що і виявляється свідченням існування могутньої культурної традиції даного природного ландшафта.,

 


Література для поглибленого вивчення матеріалу лекції:


Даниленко В. Н. Космогония первобытного общества. - К. 1995. - Фастов -
Славутич, 1997.
Доусон К. Г. Религия и культура. - СПб., 2000
Кулинкович А. Е. Проблемы геоинформатики. Часть 2. - К., 2003.
Леві-Строс К. Первісне мислення. - К., 2000
Мосс М. Социальные функции священного. - СПб., 2000
Плешанов А. Д. Русский алфавит - основа прогнозирования глобальных катак-лизмов. - М., 2001.
Плешанов А. Д. Русский алфавит как инструмент научного познания Вселенной. -
М., 2002.
Плешанов А. Д. Русский алфавит и единый закон Вселенной. - М., 2002.
Чмихов М. О. Давня культура: Навчальний посібник. - К., 1994.
Чмихов М. О. Від Яйця-райця до ідеї Спасителя. - К., 2001.
Элиаде М. Миф о вечном возвращении: Архетипы и повторяемость. - СПб., 1998.
Элиаде М. Мефистофель и андрогин. - СПб., 1998.

 


Саннікова Л.П. Свята Мова Творця у Звичаї Народу