Володимир ЧЕРНЯК
ТРИПІЛЛЯ - ВІКНО У ПОЧАТОК ІСТОРІЇ

на русском языке здесь...


Трипільська культура - унікальне явище в історії людства. Вона відіграла безпрецедентну роль у становленні цивілізації на планеті Земля. Невдячне людство поки що як слід не оцінило цивілізаційної ролі Трипільської культури, яка була локомотивом історії протягом 2,7 тисячоліть, починаючи приблизно з 5500 року до н.е.
Це вже було не первісне суспільство, а суспільство з атрибутами цивілізації. Трипільська цивілізація - це, перш за все, землеробська економіка. Саме в Трипіллі відбулася повна і остаточна перемога відтворюючої економіки, що було проявом тріумфу неолітичної рево-люції. Впровадження землеробства у всій Трипільській ойкумені стало фундаментом цивілізації. Високою культурою землеробства людство зобов'язане Трипіль-ській культурі (у Молдові і Румунії її називають Кукутені). За всю історію ніщо не мало такого суттєвого впливу на життя людини, як перехід до рільництва. Без свідомого вирощування рослин з допомогою достатньо ефективних знарядь праці, яке забезпечувало створення надлишків продуктів харчування, була б неможливою поява цивілізації. Трипільці подолали споконвічний страх людини перед голодом - і це було їх найвидат-нішим досягненням. У Трипіллі люди вперше звільнились від постійних турбот про їжу і в них з'явилося дозвілля для будівництва осілих поселень, виготовлення посуду, занять мистецтвом, розвитку міфологічних уявлень.
Здійснивши перехід до відтворюючих технологій ведення господарства, трипільці поєднали землеробство з тваринництвом. Вони вирощували пшеницю, ячмінь і овес, розводили велику рогату худобу, свиней, овець і кіз, а биків і коней використовували як тяглову силу. Орали трипільці ралом, а жали серпами з дерева і рога з кременевими вставками, на яких були вирізьблені зубці. У них були сани і вози (є певні свідчення цього).
Трипільці першими в історії вирішили продовольчу проблему, першими почали будувати справжні будинки, як правило, двоповерхові, в яких вперше з'явилися двері й горище, стіл, табуретки й стільці.
Носії трипільської культури виготовляли мальовану кераміку, неперевершені шедеври якої мовою символів та знаків промовляють до нас з глибини тисячоліть, зачаровуючи своєю могутньою первісною магією.
У трипільців були каменярні, гончарні майстерні, плавильні печі та горни. Вони постійно вдосконалювали технології обробки кременю. Високого рівня у трипільців досягли металургія і металообробка. Для виготовлення інструментів і прикрас з міді використовували досконалі методи кування і лиття.
Гончарство у трипільців виділилося в окрему галузь, ними було винайдено повільне гончарне коло, постійно вдосконалювалася технологія виготовлення посуду. Вражає та обставина, що посуд був стандартизований:
об'єм всього посуду був кратним чоловічій пригорщі (приблизно 84 грама).
Ще одне нововведення трипільців ткацтво. У трипільців з'явився перший ткацький верстат. Одяг трипіль-ців був красивим і різноманітним. Чоловіки носили ткану сорочку, пов'язку на стегнах, багато прикрашений па-сок, а жінки - сукні з тканини, прикрашені вишивкою, кістяними і мідними бляшками. Взуття - від сандалів до чобіт - трипільці шили з відмінно виготовленої шкіри.
Різке зростання господарської активності, нагромад-ження багатства і необхідність захисту від зовнішньої небезпеки призвели до концентрації розрізнених сімей-них господарств у селища-велети з кількістю населення до 10 тисяч жителів, а в Тальянках - до 20-30 тис. жителів. І тут трипільці були першими. Започаткований ними радіальний метод забудови і дотепер використо-вується у містобудуванні. Характерною для трипільських міст є наявність вулиць та тротуарів. По суті, трипільці здійснили "міську революцію". Укріплене поселення із складною суспільною ієрархією - це вже місто.
Отже, у трипільців були всі три необхідні умови, що роблять людину відносно незалежною від природи, а отже, формують основи цивілізації - це поява нових видів ефективних знарядь праці, отримання надлишків продуктів харчування і будівництво осілих поселень.
Трипільці виготовляли товари для внутрішнього обміну і для експорту. Мабуть, ці обмінні та "експортно-імпортні" операції здійснювало багато людей, що зумо-вило зростання обсягів товарно-торговельних відносин. Носії Трипільської культури суттєво наблизилися до переходу на товарно-гропгові відносини. Роль грошей у них могли виконувати стандартизовані кременеві і мідні знаряддя, а також кремінні гальки і великі кремінні пластини (вони знайдені у скарбах і не використовува-лися у виробничих цілях).
Трипільці були за крок до створення держави і за крок до створення писемності. Цей крок зробили не вони, а шумери, єгиптяни і китайці. Хоча є певні підста-ви вважати трипільські поселення-велети державами (принаймні, протодержавами). Отже, якщо існували протоміста (селища-велети), то існували й прото-держави. Чим більше з'являється наукової інформації, тим все менше залишається підстав для примітивного трактування соціальної структури трипільського суспільства як суто родоплемінного устрою. Життя вели-ких "міст" (протоміст), тим більше відомих нині конгло-мератів з поселеннями-супутниками навколо них, не-можливе без наявності чіткого адміністрування.
Звичайно, основним осередком громади була родина. Сім'ї, пов'язані родинними узами, утворювали рід. Рід входив до більш широкого об'єднання, яке поселялося в певному кварталі чи секторі міста. Це об'єднання входило до складу громади всього поселення. Отже, якщо існувало кілька рівнів організації громади, то, крім загальних зборів жителів поселення, мав бути спеціальний адміністративний орган, відповідальний за вирішення всіх поточних питань організації життя міста, так би мовити, систем життєзабезпечення, а значить була неминучою ієрархія вождів і "управлінців". Частина жителів повинна була займатися наведенням порядку, охороною території і угідь, до цього додайте наявність ремісників і жерців, які також були певним чином організовані. Завдяки інтенсифікації рільництва у трипільців уперше виділилися групи людей, зайнятих в інших галузях господарства (ремісники, гончарі, ткачі, ковалі). Все це свідчить про наявність поділу праці, спеціалізації і кооперації в трипільському суспільстві, що є цивілізаційною ознакою.
Сам факт спільного проживання великої кількості людей в одному поселенні породжував функцію управ-ління, з якої виростає держава (на першому етапі її становлення). Там, де існують управлінські функції, іс-нує управлінський апарат, а це вже держава (чи, принаймні, протодержава). Суттєва деталь: важко собі уявити, яких організаційних зусиль і коштів вимагав процес переселення трипільців з одного велетенського поселення в інше. Цей "проект" важко було б здійснити навіть в сучасних умовах.
Однією з основних ознак цивілізації є писемність. Чи була у трипільців писемність? Поза сумнівом, процес формування писемності в Трипіллі відбувався, але, ймовірно, не встиг завершитися. Незаперечним є той факт, що у трипільців була розвинута знакова система. Символіка трипільців налічує не менше 300 окремих знаків та блоків. Трипільський орнамент - це і є трипільська "писемність". В орнаментуванні трипільського посуду немає нічого випадкового, для нього спільними були схеми розпису.
Як небезпідставно вважають Т. Ткачук і М. Віденко (М. Ю. Відейко. Трипільська цивілізація. К., 2002, стор. 90-92) в даному випадку ми маємо справу з початковими фазами виникнення ієрогліфічної писем-ності, для якої розвинутий набір знаків є чудовою базою. Для завершення процесу створення писемності трипіль-цям лишалося, на думку Т. Ткачука, зробити небагато - збільшити частоту використання основного масиву знаків та довжину записуваної інформації і перейти з посудин на глиняні таблички. До сказаного слід додати наявність у трипільців об'ємної знакової системи - глиняних "жетонів", конусів, півсфер, циліндрів, кульок для лічби. В Східній Румунії на енеолітичному поселенні Тертерія знайдені глиняні кружальця ("жетони") з ідеомогра-фічними написами, які свідчать про наявність у трипіль-ців протописемності.
Викликає подив і захоплення духовний світ трипільців. Трипільська цивілізація мала розгалужену систему міфологічних вірувань, уявлень, ритуалів та обрядів. Там були культові споруди. Боги трипільців були покликані не карати людей, а допомагати їм (перш за все, зібрати високий врожай). Є підстави вважати, що ідея безсмертя людської душі виникла у трипільців. Є
підстави стверджувати, що пантеон Древнього світу почав формуватися у Трипіллі. Трипільська Богиня-Ма-тір потім стала Інанною, Ісідою, Деметрою, Кібелою і т.д. Глиняні зображення матері з дитиною біля грудей не потребують коментарів. Цей символ став основним у християнстві, а також символ Богоматері в позі Оранти.
Я систематизував і перерахував відомі науці факти, більшою чи меншою мірою визнані нею. Зараз у дослідженні Трипільської цивілізації настав новий етап, пов'язаний з перенесенням акценту із збору нових даних (при всьому незаперечному їх значенні) на їх концеп-туальне, світоглядне та історико-культурне осмислення. Трипільську культуру не можна зводити до археоло-гічного феномену. Питання про Трипільську цивілізацію є не тільки археологічним, а й етнокультурним питан-ням. Культура - явище цілісне, у й вивченні не повинно бути монополії археології. Важливу роль у вивченні Трипільської культури повинна відіграти історична етно-графія та лінгвістика. Інколи етнографічні аргументи важливіші за археологічні.
Для адекватного концептуального осмислення фактів необхідно розвіяти міфи, якими окутане питання про походження Трипільської культури, про її місце, роль і значення у всесвітній історії. Міфами є гіпотези про близькосхідне, семітське та балканське походження трипільців.
Вже нагромаджено достатньо фактів і аргументів для розвінчання ортодоксальних уявлень про початок цивілі-зації як "світла зі Сходу". Настав час ламати стереотипи і здійснити нові географічні відкриття стосовно витоків цивілізації. Всі мапи найдревніших цивілізацій закінчу-ються Південним Причорномор'ям. Настав час вписати Північне Причорномор'я, тобто територію нинішньої України, до карти найдавніших цивілізацій людства. Північне Причорномор'я - той казан, в якому варилася "каша" найдавніших цивілізацій. Визнання цього факту можна знайти в публікаціях деяких наших (В. Данилен-ко, І. Черняков, Ю. Шилов, А. Кифішин, Б. Михайлов) і західних дослідників. Так, Г. Кларк та С. Піггот у монографії "Праісторичні суспільства" (Лондон, 1956), визнаючи прабатьківщиною індоєвропейців степи між Карпатами та Кавказом, пишуть: "Оці степовики понад 5 500 років тому колонізували Месопотамію, Іран, Індію та інші країни Древнього Сходу. Вони принесли туди коня, вози й хліборобство... Коли звертаємося тепер до найважливіших областей найдавнішого хліборобського населення, то знаходимо більше зв'язків із Трипіллям, ніж зі Стародавнім Сходом". Зверніть увагу на красно-мовне визнання: в Трипіллі жило найдавніше хліборобсь-ке населення.
Отже, настав час поставити питання про Циркум-понтійську (Навколочорноморську) зону цивілізацій. Все більше дослідників доходять висновку, що прабатьків-щиною індоєвропейців були степи Північного Причорно-мор'я, тобто територія нинішньої України. Зокрема, так вважає видатний англійський дослідник проблеми походження індоєвропейців Дж. Мелларі (J. P. Mallory. In Search of the Indo-Europeans: Language, Archeology and Myth. - London 1991). Відомі англійські археологи У. Брей і Д. Трамп пишуть, що індоєвропейці є мовною сім'єю, походження якої, ймовірно, пов'язано із степами (У. Брей, Д. Трамп. Археологический словарь. М., 1990, переклад з англійської). До сказаного слід до-дати: із степами Північного Причорномор'я.
Прасемітизуючи Трипілля, Л. Залізняк виключає три-пільців та інших найдавніших хліборобів з кола індо-європейських народів. Робиться це на підставі хибного твердження про те, що хліборобами могли бути семіти та інші народи Близького Сходу, а індоєвропейцями стали скотарі (Л. Л. Залізняк. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994). Спосіб ведення господарства не є етнічною ознакою, з часом він змінюється. З тексту й контексту І тому "Давньої історії України" (К., 1997) випливає, що Трипільська культура не має індоєвропейських етнічних ознак. А яких? Семітських?
Давайте звернемося до фактів. Західні семіти - пращури арабів - прийшли із Аравійського півострова в обжиту шумерами Месопотамію (шумери не були семіта-ми), встановивши там в 2316 р. до н.е. панування Аккаду на чолі з Саргоном. Сталося це через 3 тисячі років після виникнення Трипільської культури (вже після її занепаду). Східні семіти (іудеї) з'явилися на історичній арені лише через тисячу років після західних. Про яке семітське походження Трипільської культури взагалі мо-же йти мова, якщо трипільці з'явилися на 3 тисячі років раніше семітів?
Викликає сумніви гіпотеза про балканські корені Трипільської культури. Споріднені з трипільцями племе-на жили потойбіч Дністра, на Дунаї і на півдні Балкан. Однорідні хліборобські племена на великому обширі вступали в безперервні стосунки між собою, а також були у взаєминах з хліборобськими племенами, що насе-ляли тоді Малу Азію. Явище розписної кераміки йшло поруч з землеробством. Мальована кераміка - феномен великого європейського терену: це своєрідний неолітич-ний глобалізм.
Трипілля -Кукутені народилося із лона місцевих неолітичних племен, які зазнавали впливу південних сусідів-хліборобів, але йшли шляхом самобутнього роз-витку. Саме недооцінка ролі автохтонного неолітичного населення в творенні Трипільської культури є вадою багатьох досліджень.
Предтечею Трипільської культури була буто-дніст-ровська культура. В. Даниленко у монографії "Неоліт України" (К., 1969) аргументовано довів, що появі Три-пільської культури передував досвід трьох тисяч років неолітичних племен, а її зародок з'явився в Буго-Дністровському басейні. Починаючи із VII тис. до н.е. тут проживали люди, які мали мотики, серпи та зерно-терки й будували не тільки землянки, а й прямокутні хати із печами на камінній основі, а також приручали тварин. Автохтонні неолітичні племена Буго-Дністровсь-кого басейну увійшли до основи раннього Трипілля.
Якщо копнути ще глибше, то корені Трипілля треба шукати в палеолітичних стоянках України, зокрема Кирилівській (Київ), Мізині (Чернігівська область) та Межирічах (Черкаська область). В Мізині на дивовижно витонченому браслеті із кістки мамонта знайдено найдавніший у світі меандровий орнамент (XVIII тис. до н.е.), з яким споріднений трипільський орнамент та українські вишиванки й писанки. Мізинський, трипільський й український орнаменти є надзвичайно схожими. Не випадковим є той факт, що найбільша кількість палеолі-тичних поселень знаходиться на території України. От-же, культурно-історична пам'ять українського народу сягає глибини XX тисячоліть.
Так і хочеться спитати деяких наших дослідників: чому ви шукаєте корені трипільців всюди по світу замість того, щоб шукати їх в рідній землі? Чому ви шукаєте корені трипільців у Східному Середземномор'ї, Малій Азії, Анатолії, в Фесалії (північній Греції, де знайдено подібні поселення і мальований посуд), на Балканах? Чому ви шукаєте наше коріння у них, а не 'їхнє у нас? Ще треба розібратися, хто кого "колонізував" і куди спочатку прийшли "прибульці".
До такої постановки питання прийшли деякі наші й західні дослідники. Так, Дж. Мелларт, виділяючи західні схили і долини гір Загроса на Близькому Сході як одного з центрів зародження цивілізації, пише, що в Зарзі, в горах Загроса знайдені матеріали, що дозволяють гово-рити про прихід носіїв цієї культури з півночі - можливо із руських (читай причорноморських. - В. Ч.) степів (Дж. Мелларт. Древнейшие цивилизации Ближнего Востока. М., 1982, стор.19; книга видана в Лондоні в 1965 р.). В книзі Дж. Мелларта мова йде про X тис. до н.е. До речі, саме з цими місцями дослідники пов'язують виникнення хліборобства біля 8000 років до н.е. ("Исто-рия человечества". Москва, 2002, переклад з німецької, стор. 42). На жаль, в "Истории человечества" немає на-віть згадки про Трипільську культуру.
До речі, однією з гіпотез стосовно того, звідки пере-селилися в Месопотамію шумери, є гіпотеза про те, що прабатьківщиною шумерів були причорноморські й при-азовські степи, про що, зокрема, свідчать прото-шумерські написи Кам'яної могили в пониззі Дніпра (А. Кифишин. "Древнєє святилище Каменная могила. Опьіт дешифровки протошумерского архива XII-XIII тьісячелетий до н.з." К,. 2001). У Древньому Шумері одна з одиниць об'єму становила 840 грам - 10 пригор Ідей. Малоймовірно, щоб факт спорідненості шумерської міри об'єму з трипільською був випадковим.
Найвищою у праісторичні часи була культура індо-європейської спільноти, прабатьківщина якої - степи між Карпатами та Кавказом. Саме ця індоєвропейська спільнота відіграла вирішальну роль у формуванні хліборобства.
Одним з небагатьох, кого не засліпило "світло зі Сходу", є В. Сафронов. Він шукає витоки цивілізації не на Близькому Сході, а на Балканах. Позитивно оцінюю-чи такий напрямок пошуку, не можна погодитися з твердженням В. О. Сафронова ("Индоевропейские пра-родиньї", Горький, 1989), що Балканська Вінча була найпершою в світі індоєвропейською цивілізацією, хоча б тому, що вона виникла на тисячоліття пізніше, ніж Трипільська цивілізація, яка виросла із буго-дністровсь-кої археологічної культури, що була однією з найперших хліборобсько-скотарських культур Європи. Отже, Східна Європа - це Стара Європа, а Західна Європа - це Нова Європа.
Народ не існує без етнографічних ознак. Етнографіч-ні ознаки якого етносу або хоча б праетносу має Три-пільська культура? В. Хвойна вважав трипільський етнос протослов'янським, що був гілкою арійського племені. Зауважу, що індоєвропейці і арійці - це один і той же етнос на різних територіях. В XIX ст. всіх індоєвро-пейців вчені називали арійцями. Якби В. Хвойка писав про трипільців у наш час, то він, мабуть, вжив би термін "індоєвропейці".
В. Хвойка був переконаний, що Трипільська культура - це культура місцевого походження. Але згодом широ-кого вжитку набула гіпотеза про немісцеве походження Трипільської культури. Жодних переконливих доказів на користь цієї гіпотези не існує. Чи варто поправляти В. Хвойку там, де він правий? Геній схоплює суть проб-леми відчуттям, навіть не маючи достатньої кількості даних.
Отже, трипільське населення було автохтонним, місцевим, жило на цій землі споконвіку, а не прийшло із Сходу (це не виключає наявності серед нього "прибуль-ців"). Відомий дослідник Трипільської культури Т. Пас-сек ніколи не висловлювала думки, що "прибульці" прийшли на трипільські терени й підкорили місцеве населення. При цьому вона наголошувала на існуванні міжплемінних зв'язків місцевого населення із населен-ням Південне-Східної та Малої Азії.
В. Даниленко допускає можливість впливу іззовні (зокрема, стосовно майстерності обробітку землі), але він був тільки поштовхом для розвитку хліборобства в неолітичного населення Буго-Дністровського басейну. Цей імпульс місцеве населення отримало тоді, коли воно стало на шлях переходу від привласнюючого госпо-дарства (збирання, мисливства) до господарства відтворюючого (хліборобства, скотарства), починаючи з VII тис. до н.е. широкого розповсюдження набув міф про те, що демографічний вибух погнав перших хліборобів із Близь-кого Сходу на береги Дністра та Дніпра. Про який демо-графічний вибух у ті далекі часи з надзвичайно низькою щільністю населення може йти мова? Якщо "демографіч-ний вибух" погнав населення Близького Сходу на колонізацію Європи, то чому шумери згодом колонізува-ли Месопотамію? До Шумеру на Близькому Сході не було такої масштабної, могутньої і динамічної цивіліза-ції, як Трипільська культура. Але Трипільська культура склалася за 2 тисячі років до появи Шумеру. Розквіт Шумеру розпочався після занепаду Трипілля. Все, що було, було після Трипілля.
Міф про те, що колонізація Європи Сходом була викликана демографічним вибухом, перекочовує із видання у видання. Не вдалося уникнути цієї вади і Бодо Харенбергу, автору суперфундаментального видання "Хроника человечества" (Москва, 2000, переклад з ні-мецької. - Мюнхен, 1994): "Колонізація Старого Світу, що розпочалася в західній частині Сходу, була викликана демографічним вибухом і розвитком торгівлі. На початку V тисячоліття до н.е. обробіток землі і пов'язана з ним
духовна культура через Грецію розповсюдилася в Центральну Європу" (стор. 22). Що можна сказати з цього приводу? Як могло землеробство розповсюдитися в Центральну Європу в V тис. до н.е., якщо вже в середині VI тис. до н.е. Трипільська культура спиралася на розви-нене землеробство, а до цього, починаючи із VII тис. до н.е., тут проживали племена, які мали мотики, серпи та зернотерки. Ймовірно, що землеробство приблизно одно-часно виникло в різних регіонах Землі, там, де росли дикі пращури культурних рослин. Висновок академіка М. І. Вавилова про наявність диких родичів культурних рослин у Передній Азії був перетворений на догму, відповідно до якої тут виникли і первісні центри земле-робства. Суть справи в тому, що тільки в горах змогли зберегтися ці ендеміки, а не на рівнинній території України.
Трипілля треба підняти з глибини на висоту. Наведу характерний приклад недооцінки Трипільської культури. Автор "Хроники человечества" пише: "В період неолітич-ної революції, що тривала біля семи тисячоліть, були закладені матеріальні й духовні основи культур Месо-потамії, Єгипту, Китаю, Японії, Стародавньої Америки" (стор. 17). Зверніть увагу: тут відсутня будь-яка згадка про Трипільську культуру на території України, Молдо-ви, Румунії. Акцентуючи увагу на тому, що хліборобство виникло на Близькому Сході у VIII тис. до н.е., Бодо Харенберг зауважує: "Майже одночасно обробляти зем-лю почали в Східній Азії, Мексиці і Перу" (стор. 17). І знову відсутня згадка про Трипільську культуру, про Україну. Не помічають впритул. Автору слід було б дода-ти: майже одночасно обробляти землю почали в Три-піллі-Кукутені.
І все-таки треба віддати належне автору "Хроники человечества". На відміну від інших видань він згадує про Трипільську культуру: "Високим розвитком відзнача-лася Трипільська культура на території України, Молдови, Румунії" (стор. 23). При цьому він не наголо-шує на тому, що Трипільська культура сформувалася в середині VI тис. до н.е., інакше розсипалась би орто-доксальна схема, відповідно до якої на початку V тис. до н.е. хліборобство розповсюдилося з Близького Сходу в Центральну Європу.
Д. Гуменна не заперечує, що хліборобство прийшло до нас із Сходу, як культурне явище, але не вірить в "переселення звідти якихось племен із своїми мішками насіння, із коровами на налигачах, із готовою технікою домобудівництва, із керамічною піччю навіть" (Д. Гумен-на. Минуле пливе в прийдешнє. Розповідь про Трипілля. Нью-Йорк, 1978, с. 53).
Навіть відчайдушне сміливий у своїх висновках Ю. Шилов, категорично заперечуючи проти семітизації Трипільської культури, погоджується з гіпотезою про її близькосхідне походження (Ю. О. Шилов, Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н.е. - II тис. до н.е. К., 2002, с. 21). Виникає запитання: хто ж тоді прийшов на територію нинішньої України, Молдови і Румунії із Близького Сходу? Чому тут, на нашій землі, не могла виникнути хліборобська культура? Чому наштовхується на глуху стіну несприйняття теза про те, що місцеве, автохтонне неолітичне населення стало на шлях відтворюючого господарства в контексті великої неолітичної революції?
Питання про витоки загальнолюдської цивілізації є проблемою планетарної актуальності, а не національної амбітності. Як свідчать новітні дослідження, індоєвро-пейський корінь земної цивілізації знаходиться на тери-торії сучасної України. Цей факт визнають такі авто-ритети світової науки, як Р. Г. Боне, П. Сікес, В. Суллі-ван, Р. Бергер, Р. Проч, Е. Анаті, Г. Кларк, С. Піггот. Всесвітньо відомий російський академік Б. Рибаков стверджує, що Трипільська культура була найбагатшою в Європі творами мистецтва, що вона передує появі богів "Ригведи", грецької міфології, Зевса і Олімпійців. Три-пільське мистецтво Б. Рибаков вважає ключем для світо-розуміння індоєвропейців. Він стверджує, що є всі підстави вважати, що "Ригведа" зародилася на берегах Дніпра. Росіянин Б. О. Рибаков у своїй монографії "Язичество древних славян" (М., 1981) простежив тра-диції трипільської культури аж до Київської й Московсь-кої Русі, а українські вчені з Інституту археології НАН України не визнають автохтонності трипільської культу-ри, заперечують належність її носіїв до індоєвропейсь-кого етносу і на цій основі вважають недоречною поста-новку питання про те, що українці є нащадками три-пільців (принаймні, якщо не прямими, то в культурно-історичному сенсі).
Трипільська культура, по суті, була першою цивіліза-цією людства. Тут виникла найдавніша хліборобська цивілізація. Тут люди пекли хліб, плавили метал, буду-вали житло, приручили бика і коня, винайшли сани і воза. На території України містяться найбільші три-пільські поселення: Тальянки, Небелівка, Майданецьке, Доброводи, Вільховець. Це найбільші міста (протоміста) тогочасного світу. Вони виникли за 500-1000 років до виникнення шумерських і єгипетських міст, більш ніж за 1,5 тис. років до Вавилону.
Як правило, Трипільська культура трактується як периферійна. Задумаємося: якщо Трипільська культура в межиріччі Дністра і Дніпра була периферією близько-східної чи балканської землеробської культури, як прийнято вважати, то чому найбільші міста виникли тут, а не там? Якщо Трипілля - периферія, то де був центр? Трипілля-Кукутені в V-IV тис. до н.е. - це й був центр. У IV тис. до н.е. Трипілля було носієм найрозвиненішої цивілізації у Європі.
Навіть Д. Гуменна, книга якої є гімном Трипільській цивілізації, вважає, що Трипілля входило у масив веле-тенського світового хліборобського простору як його найдальша периферія. Дивно: найдальша периферія, але з найбільшими містами, із складним соціальним устроєм, з найвищим рівнем культури землеробства, з грандіозним багатством творів мистецтва, з розвинутими світоглядни-ми та міфологічними уявленнями. Так не буває.
Трипільська цивілізація назавжди залишиться загад-кою, її унікальність, зокрема, полягає в тому, що одна й та ж культура 3 000 років розвивалась на одній і тій же території завдяки наявності сприятливих умов і постій-ності населення.
Основними причинами занепаду Трипільської цивілі-зації, ймовірно, були зміна клімату (він став більш по-сушливим та суворим) і падіння родючості землі внаслідок інтенсивного ведення господарства, що зумо-вило перехід трипільського суспільства до скотарства, що не виключало допоміжної ролі землеробства. Скотарі Північного Причорномор'я - це пізньотрипільські племе-на, яскраво представлені пам'ятками усатівського типу (кінець IV - початок III тис. до н.е.). Аналогічна куль-тура була і в Румунії. Це є свідченням того, що трипіль-ська культура не зникла, а трансформувалась в культуру з іншою формою господарства. Як переконливо доводить І. Черняков, вирішальну роль у ході історичних процесів у степовій зоні Північного Причорномор'я відіграли пізні трипільці. Він підкреслює, що в результаті переселення трипільського населення у степи Північного Причорно-мор'я в союзі з степовими племенами виникла усатівська культура ( Черняков І. Т. Місце Трипільської культури в стародавній історії Європи.-Археологія, 3, 1993).
У трипільців-усатівців уперше з'явились кургани - прообраз пірамід. Перший імпульс до європеїзації Євразії пішов від трипільців-скотарів, які з погіршенням умов для землеробства заселили степи Північного Причорномор'я. В Усатові Трипілля переступило поріг енеоліту і вступило в бронзовий вік, що був синхронним з раннім бронзовим віком Передньої Азії.
Після занепаду Трипільської цивілізації, на початку III тис. до н.е. її носії не зникли з нашої землі - вони передавали з покоління в покоління культуру хліборобст-ва і взагалі культуру в широкому розумінні слова. Культура - явище безперервне. Спадкоємцями трипіль-ської культурної традиції стали українці. В українців і хати, і вбрання, і посуд, і орнамент - трипільські. І го-ловне: українці, як і трипільці, хлібороби. Багато зміни-лося культур, а хліборобська культура в Україні зберег-лася. Відтоді, як на цій землі з'явилися люди, снується родовід українського народу.
Питання Трипільської цивілізації - це питання походження та етнічної історії українського народу. Весь нагромаджений археологічний, етнографічний, лінгвіс-тичний та історичний матеріал дає підстави стверджу-вати, що трипільське коріння українців - це не міф, а реальність. Історія починалася в Трипіллі-Кукутені, а Україна-Русь починалася з Трипілля. Трипільська куль-тура - це праісторія України.
Історія завжди має продовження. Трипільці поєднували землеробство із скотарством, а в процесі занепаду Трипільської культури перейшли переважно до скотарст-ва (суть кризи звелась до зміни форм господарства), тому вони трансформувалися і інтегрувалися в ямну культуру та культури шнурової кераміки, які представ-ляли основну групу індоєвропейської спільноти. Тому непереконливим є аргумент, що українці не є нащадками трипільців, бо вони, мовляв, належать до індоєвропейсь-кої сім'ї, а трипільці не були індоєвропейцями. Трипільці взяли участь у формуванні індоєвропейської спільноти. Носії ямної культури та культур шнурової кераміки просунулися на захід до Подунав'я, на схід - до Поволжя і навіть до Алтаю, на південь - до Передкавказзя. Рухлива скотарська економіка, поширення колісного транспорту, тяглових тварин (бика і коня), вершництва - все це сприяло небувалому за розмахом розселенню на гігантській території від Середнього Дунаю до Алтаю. Згодом вони зайняли Центральну Азію, а в середині IIтис. до н.е. під іменем аріїв вторглися до Індії та Ірану, їх священні гімни були записані у "Ригведі" та "Авесті" - найдавніших у світі книгах, які вони складали на берегах Дніпра.