Павло МОВЧАН
ВІДКРИЙМО ТАЄМНИЦЮ РОДУ


Серед найбільших таємниць, які ворохоблять людську уяву, є, поза сумнівом, походження людини. І не менш значущою є таємниця твого роду. На підсвідомому рівні ми відчуваємо свою причетність не лише до історичних часів, а й до передісторії, - в тому розумінні, в якому її витрактовують сучасні історики та археологи, а також лінгвісти. Якщо першовідкривач генетичного коду Френсіс Крік, світовий авторитет у галузі біології, на запитання, чи випадково сформувалася молекула білка, вигукнув: "Ні!", то так само кожен із нас може вигукнути те саме у відповідь на запитання, чи випадково наші пращури посіли ці землі?
Нові відкриття в різних наукових ділянках спросту-вали впродовж останніх десятиріч усталені твердження та постулати. Теорія Чарльза Дарвіна, яка певною мірою обґрунтовувала міжвидову боротьбу, виправдовуючи "колоніальну" теорію сильніших, лопнула, як мильна бульбашка. Палеонтологія після багатьох років вивчення закам'янілих решток не знайшла жодного прикладу перехідної ланки, теорія природного відбору реалізову-валася вже в наступному, тобто XX сторіччі. Не було знайдено жодного викопного доісторичного чи історично-го єства, яке б свідчило про те, що воно на новому етапі трансформувалося у щось інше. Усі відомі організми, як доісторичні, так і нині існуючі, різко відмінні один від одного. Навіть ліс, який складається сумарно з різних видів дерев та рослин, є певною системою, що покликана через незримий інтернет - під йменням мікориза, що росте на волокнах коренів, підтримувати загальну атмосферу солідарності, перерозподіляючи наслідки фотосинтезу, внаслідок чого широколисті дерева скида-ють хвойним свої надлишки. Як відомо, мікоризи забезпечують оптимальний розподіл поживних речовин поміж усіма деревами... Уявімо ж собі, яка багата пам'ять нашої землі! У неї ж стільки вкладено...
Чому я про це згадав? - запитаєте ви мене. Відповідь коротка: історія після тривалого періоду "бібліоцентриз-му", як і теорія Дарвіна, спростовується новими відкриттями, новими контекстами, новими прочитання-ми давніх джерел, в т.ч. і самої Біблії. І тоді боротьба "єдинообраного" народу з усіма іншими народами набуває іншого значення і заслуговує нових потракту-вань. Тоді і світ сприймається як єдина система, де мусить панувати гармонія, що заснована на кооперації самозначущих етносів. Тоді і звертання Мойсея до Іісуса Навіна, щоб він мав твердість та мужність при переході річки Йордан, по той бік якої були розвинуті міста ханаанян, набувають іншого, або додаткового змісту.
Занурюючись у власну історію, історію часів неоліту та енеоліту України, чого ми шукаємо: хіба лише власних витоків, витоків нашого родоводу?.. А задля чого? Хіба лише задля власних етнічних амбіцій? Чи ми хочемо збагнути, що той материк, який пішов на дно 5 тисяч років тому, є реальним, чи примарним? Чи, може, ми, нарешті, відчувши дійсну історичну твердь, яку в нас упродовж тривалих віків вибивали з-під ніг, зрозуміли, що вона дасть нам опертя для нових життєвих парадигм, які зводяться до одного інваріанту буття: гармонії і суголосності усіх з усіма... Як в еволюції не існує "сліпого випадку", коли б пацюк перетворився на кота, так і в історії не існує провалів.
Упродовж останніх 3О років, починаючи від фундаментальних відкриттів Валентина Миколайовича Даниленка і до дешифрувань протошумерійських пись-мен Кіфішиним, виявлено величезну суму історичних фактів, які дають підстави нам послідовно реконструю-вати, наголошую, реконструювати не лише вітчизняну історію, а й назагал, світову... Цьому покликана слугува-ти фундація "Трипілля", яку я маю честь представити в особі засновників.
Провівши в повоєнні роки обстеження в поселеннях Михайлівка та Скеля-Каменоломня спільно з М. Макаре-вичем та О. Лагодовською і О. Шапошниковою, В. Да-ниленко зробив висновок, на який науковий світ фактично не зреагував: у палеометалічну добу на вели-чезній території України жили об'єднані племена, котрі були знайомі (цитую) "з металургією бронзи, займалися скотарством, в якому переважала велика рогата худоба та коні. Вони використовували тяглову силу биків, знали гарбу, їздили верхи" (стор. ЗО. 1974. В. Даниленко "Энеолит Укр.ССР".).
Як відомо, подібних висновків доходив ще в 1927 році археолог О. Добровольський, що вів розкопки епонімного поселення Середній Стіг в районі Запоріжжя. Через 20 років той же О. Добровольський, провівши розкопки середнього шару Стрільчої Скелі, підтвердив, що тут міститься одна з ланок спільної архаїчної куль-тури, яка поширюється аж до Кукутені, що підтверджує висновки ще Хвойки про те, що на наших теренах сфор-мувалася й розвивалася впродовж тривалого часу індоєвропейська етнокультурна спільнота, "дослідження якої, - як зазначав В. Даниленко, - являє собою один із аспектів історико-археологічної науки, яка володіє власними, відмінними від лінгвістики, засобами розв'я-зувати проблеми етноісторичного плану". Цьому покли-каний слугувати і новостворений фонд "Трипілля".