Юрій ШИЛОВ
"ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА" - ТО АРАТТА, НАЙДАВНІША ДЕРЖАВА


Пригадаймо, що трипільська (археологічна) культура або ж Трипілля - це назви наукові, умовні. Можливо, що самі себе "трипільці" називали хтптами. А ще вони могли іменуватися за назвою свого угруповання. Чим воно було і як називалося?
Вважається, що "історія почалася в Шумері", де буцімто виникли найперші письмена та державність. Застаріла ця наукова позиція непогано узгоджується з біблійною - і тому скасувати її дуже непросто. Так, фахівці з Інституту археології Національної Академії наук України стоять за неї горою... Проте самі шумери виводили себе із якоїсь Аратти - "Осяяної сонцем Країни (землеробів)".
Аратта пізніх шумерів кінця III тис. до н.е. знаходилася на кордоні сучасних Ірана й Афганістана. Але країна під такою ж назвою існувала і в індійському Пенджабі. Знані також Артана етрусків, Ортополіс греків, Артаплот і Оратів українців, Арати середньо-вічних іранців і русичів, а також сучасних румун. Спільне тут те, що всі названі держави й міста розповсюджені серед нащадків індоєвропейської спільноти народів, - отже походять, напевно, від тієї загадкової, дошумерської ще першо-Аратти.
Найдавніший пранапис Аратта прочитано (шляхом співставлення з протошумерськими та шумерськими письменами) А. Г. Кифішиним на черепі мамонта із поселення XVIII-XII тисячоліть до н.е. біля села Межиріч! на Канівщині (між Россю й Росавою). Тоді, на слушну думку дослідника, то була не держава, а лише обжита мисливцями територія між Карпатами й Кавказом, Дунаєм і Волгою.
Вище було сказано про копіювання найдавнішого в світі літопису Шу-Нуна та переніс цієї копії до міста біля Чатал-Гуюка. Тож маємо найпершу з відомих науці міжнародних писемних угод. Оскільки ж писемність є найвизначнішою ознакою цивілізації, тобто державності, то можемо вважати цю угоду початком земної цивілізації. Маємо й дату події: 6200±97 рік до н.е. (як датував Дж. Мелларт храм 23/УІІ, де було вміщено копію).
Невдовзі після відомої вже нам експедиції 6200 р. до н.е. згадки про державу Аратту розповсюдилися серед найперших у світі написів Кам'яної Могили та пониззя Дунаю, де вони вочевидь пов'язуються з витоками археологічної культури Трипілля. Ось ці тексти у їхній можливій послідовності:
Уту предків перших (людей) судив - (це)
першолюди Півночі. [...] (На пагорбі) Дуку утуги
Аратти (біля) Древа Правителів Сина МЕ людей
Спареними МЕ судили.
(За наказом) утугів Аратти Ламар (у) 80 (році) правителів судить. Вівця схоплена жерцем Аратти. Коли Уту Лірою в Аратті заволодів - Думузі до Ніназа у провалля насіння направив. Ці календарно-міфологічні тексти можна розуміти так:
За часів Льодовика першолюди підлягали суду Сонця... Пізніше ж людей судили - на Срібному (білому?) Пагорбі біля Древа Правителів, від імені Сина Буття та ще й Двічі-Буттям (тобто найвищим судом) - демони Аратти (а не Сонце). За наказом демонів Аратти у 80 році (якогось літочислення) правителів судить Бог Захистник. Верховний жрець Аратти приніс у жертву вівцю. Коли Сонце вступило над Араттою в сузір'я Ліри - тоді вмираючий-і-воскресаючий бог-пастух Думузі ("Син покинутий"; "Пращур") направив насіння у борозну (тобто засіяв поле) під покровительство "Владики семені пізнання" (Нін-а-зу).
Із цих розшифровок чотирьох текстів слідують принаймні три висновки:

По-перше, Аратта продовжила давню культуротворчу традицію, яка посідала територію від Піренеїв і Анатолії - до Карпат і Алтаю (на такій території відомі тепер аналоги праписемності Кам'яної Могили). Але державний лад, що прийшов на зміну первісності часів Льодовика, став протилежністю її додержавного устрою. Тепер найвищі судді-утуги, які діють від імені всесвітніх законів і вважаються втіленням божественної істини, пов'язуються вже не зі світлом, а з темрявою - із демонами. Проте, цим самим підкреслюється не зло Закону, а Його надлюдська сила. І дійсно: державний лад, навіть найкращий, є насильством порівняно з первісною свободою. Сутність будь-якої держави: утримання суспільних зв'язків, зняття його вибухонебезпечних протиріч. А такі протиріччя почали накопичуватися в суспільстві (спочатку між ним і його природним середовищем існування, далі - між богатими й бідними племенами і т. д.) внаслідок "Великої неолітичної революції". Згадаємо, що вона уявляла собою перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства (від мисливства й збиральництва - до скотарства та хліборобства), - і цей перехід відображено в четвертому із вище наведених текстів. Виникнення ж державності стало найвищим результатом тієї революції.

По-друге, суд у Аратті був досить людяним, бо йому покровительствував Бог-захисник Ламар. Це ім'я споріднено з Араттою: обидва походять від "Полум'я". Яке хоч і небезпечне, але ж переважно корисне.

По-третє, державний лад Аратти передбачав Верховного Жерця (який, по-четверте, вважався втіленням Бога-пращура Думузі). В інших текстах Подунав'я - теж араттських, проте без вказівки назви країни - згадуються жриці, їхні повноваження більш глибокі, а сутність сягає ототожнення з богинями (які традиційно, ще з часів мисливства за мамонтами, вважалися вищими від божеств чоловічої статі): "Жінка Воїнів" возвеличила (=спалила) воїнів Святилища Вогню, не давши (їм) вийти із (палаючого) Святилища.
Отже, воїни в Аратті були підпорядковані жрицям; загалом - жрецькій касті. Але й її представники підлягали законам, за якими (згідно написам на трьох табличках із жертовника Тертерії, в Румунії) :3а наказом Бога Шоу е (Ша-у-е: "Ум старійшин храму") старійшину ритуальна спалено. Це десята (жертва). Сорокове княжіння.
Людські жертвоприношення Аратти були необхідним елементом її державного ладу (Ю. О. Шилов, 2002). Елементом страшним, як на нашу с\ часну мораль, - але пов'язаним не із людиноненависництвом, а зі Спаси -тельством. Його сутність полягала у знятті протиріч аж ()о головного - протиріччя міме життям-смертю-життям. Що поробиш: людина смертна, і це є природним законом. Аратта стояла на цьому та інших правдивих законах. 1 її правителі, дійсні "слуги народу", вміли навіть власною смертю прислужити суспільству. При цьому справедливо вважалося, що добровільна (з більш-менш виразною примусовістю, регламентованою традиційним обрядом) смерть одинаків ліпше загибелі тисяч людей у військових сутичках тощо. А сутички тоді теж регламентувалися й мали характер не нищення супротивника, а демонстрації сили й герцю вождів чи героїв.
Не вічні також лани і пасовиська, села й міста.Будинки були, в основі своїй, дерев'яні - і десь через три людських покоління вимагали перебудови; через такий же проміжок часу виснажувалися людьми й довколишні
землі. Тоді, четверте вже покоління, обирало собі поблизу місцину й підіймало там циліну, будувало
новий поліс (місто та села), перегоняло туди худобу й перевозило реманент. А старий поліс приводився в
ритуальний порядок і спалювався (Зиньківський К. В., 1983). То була пожертва богам та, водночас,
найвищий прояв Спасительства. Окрім господарчо-побутових цілей досягалася, напевно, й найголовніша -
суспільна. Такими періодичними самоспаленнями не тільки себе та інших добровольців, але й "градів та
весей" Аратти, її жерці-правителі тримали в енергетичній напрузі народ - не даючи йому розслабитися до
деградації в тодішньому "Золотому віці". Описаний звичай, особливо притаманий трипільській археологічній культурі, ліг у підмурок індоарійського вчення про День Брахми. За цим вченням, Всесвіт виникає із "Вогненного Зародку", проходить чотири "великих покоління" магаюги (від щасливого "золотого" до страшного "залізного"), а потім згорає-оновлюється у всесвітній пожежі - після якої починається новий День... Це вчення досі живе у Бгараті (Індії) як спадко-ємність Аратти. На Русі ж, де Арта-Арсанія проіснувала до IX-XI століть, ця традиція транс-формувалась згодом у звичай самоспалення рідновірів і старообрядців, залишилася в освяченні "піднятої цілини" та "прощання з Матьорою" (за назвами відомих романів Шолохова й Распутіна). Так, у кіноромані Довженка "Поема про море" є сцена непотрібного (начебто!) упорядкування селянами хат, що ось-ось мають зникнути під хвилями дніпровського водосховища - чергової "стройки Комунізму, світлого майбуття всього людства"...
Справляючись із тогочасними протиріччями, жерці-правителі Аратти-"Трипілля" спромоглися протягом майже чотирьох тисячоліть - між кінцями VII-III тис. до н.е. - зберігати общинний, докласовий лад у своїй найпершій в світі державі. Цей термін походить від слова "держати" (укупі племена та їх людність, тощо). Більш притаманним саме Трипіллю є слово государст-во. Його складено з "говяда Асі/ дарувати" або "...даруюче суспільство". Говядо ~ це давня, індо-європейська ще назва великої рогатої худоби, вперше прирученої біля Кам'яної Могили і розповсюдженої звід-тіля носіями споріднених сурсько-дніпровської, буго-дністровської й трипільської археологічних культур. Асу - назва Бога, притаманна індоєвропейському підґрунтю аратто-арійської Рігведи. А два останні слова у вжитку й сучасних слов'ян. Напевно, саме про це государство-державу - спроможе дарувати (жертвувати) Богові надлишки своїх стад - сказано у Влес-книзі (24в, 176, 7є):
/ мали в часи ті державу, і в давнину мали Кьлоуне наше, і гради, і села, і вогнища,
що утворювали Землю (...) наші міста колом ставити маємо, як і отці наші (...)
І Дажбо нас родив чрез корову Замунь, і тому (довіку) будемо кравенце а скуфе...
КІ>лоуне або Клуне (сучасне укр. клуня] - це "Зібрання", тотожне літописним "градам і весям", шумерським "уру" або давньогрецьким "полісам", в яких місто і навколишні села складали державу Афіни, а також Спарту та ін. Дійсно, "уже на раннем зтапе отмечается кустовое расположение трипольских поселений, всегда более мелкие памятники группи-руются близ весьма значительного по площади центра" (В. М. Массон та ін., 1982, с. 235). А добровільне зібрання міст-держав було характерним від Аратти до Києвської Русі включно; на державний лад саме першої з них у наведених уривках вказують згадки вогнищ та кіл (від планировки та самоспалення міст "Трипілля"-Аратти). Дажбо(г) же - то Небо-Телець, який разом із Землю-коровою спородили коровичів-кровників (кравенців] і скотичів - биковичів (скуфе}. Отак, за "Велесовою книгою", виникли найдавніші слов'яни (прото-, а потім і пра ). І це добре узгоджується з науковою картиною як трипільської археологічної культури, так і держави Аратти.
Аратту та й загалом державність найдавнішого, дорабовласницького типу відкрито Ю. О. Шиловим та ін. істориками лише нещодавно. Тому вона, а значить і дійсні витоки цивілізації загалом, була невідомою засновникам теорії історичного матеріалізму. І вони - К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін - невірно вважали, що державність-цивілізація стоїть на експлуатації народ-них мас можновладцями, класовому розбраті суспільст-ва, нищівних війнах. Відкриття общинної ("кому-ністичної", французькою мовою) держави Аратти, до того ж найдавнішої в світі, якісно змінює розуміння основи цивілізації: вона стоїть на свободі, братер-стві й рівності - які е нормальним станом суспіль-ства, тоді як рабовласницька й наступні класові форма-ції є лише викривленими надбудовами цієї основи.